Перше Різдво без рідної людини

Свята підсилюють відсутність. Порожнє місце за столом на Святвечір болить сильніше, ніж будь-який вівторок у лютому, — і знати це заздалегідь означає мати змогу підготуватися.

Поговорити заздалегідь

Найбільша помилка — коли кожен у родині страждає сам, вдаючи, що все як завжди. За кілька днів до свят — проста розмова: святкуємо як завжди, інакше чи не святкуємо? Хто наважиться приготувати її коронну страву? Хочемо згадати її за вечерею чи краще ні? Правильної відповіді немає; є ваша відповідь.

Дати їй місце

Те, що не назване, тисне сильніше. Багатьом родинам легшає, коли людині дають явне місце:

• Тост за неї на початку вечері.
• Запалена свічка на її місці за столом — або на її меморіалі, де її можуть запалити й ті, хто святкує далеко.
• Приготувати її страву «так, як вона її робила», навіть якщо вийде не так. Ніколи не виходить так — і з цього смієшся, а плакати і сміятися водночас — це і є жалоба, яку проживають правильно.

Дозвіл на все

• Дозвіл заплакати посеред куті — і дозвіл радіти без провини: тішитися не означає зрадити.
• Дозвіл піти раніше або не прийти взагалі. Першого року просто пережити ці дати — вже достатньо.
• Дозвіл змінити місце: є родини, які того року вечеряють в іншій хаті чи їдуть геть, і це їх рятує.

З дітьми

Дітям потрібно, щоб свято існувало далі. Можна підтримувати їхню радість і водночас включити пам’ять: нехай самі повісять «його» прикрасу на ялинку чи оберуть дідусеве фото для столу. Так вони засвоюють найважливіший урок: можна любити того, кого вже немає, і далі святкувати життя.